Мій вірш "Розмова з Тарасом"

Розмова з Тарасом

                                                           

У білім мареві вишневого садка

Я бачу образ, що зорить віками.

Дісталась тобі доля нелегка,

Застелена і кров’ю, й рушниками.

Чи знав, Тарасе, плачучи колись,

Що жде тебе пророка віща доля?

Чи знав, що дві зорі в одну злились –

Твоя і України, мов тополі?

Звелись тополі ген за виднокрай,

Гуляє вітер у зеленім листі.

А ти колись покинув поле й гай,

Лише думки летіли твої чисті.

Зазнав всього нещасний сирота.

Але з-під пензля встала Україна.

Була в тім – простота і доброта,

Лилася в віршах мова солов’їна.

Та важко, батьку, бачити нам зло,

Повторювати знов гірку сторінку.

Ти прихили з небес своє крило,

Щоб Україна засміялась дзвінко.

Щоб знову зацвіли твої садки,

Щоб звеселіли ті біленькі хати.

Звучать, мов грім з небес, твої рядки.

Стоїть над нами вічно Божа Мати.