Дорогим ветеранам

Степова ковила аж затихла у тузі,

Коли пам’ять карбувала славні їх імена.

Обеліски стрічають тут і рідних, і друзів.

Тільки вітер гуде нам зловісно : «Війна....»

Тільки стогнуть тополі там, де смерть походила,

Проступає на скронях,як мороз,сивина...

Знову й знову стоять безіменні могили,

Заглядає у очі нам страшна давнина.

Кань у лету,війна, згинь в свинцеві тумани,

Не вертайся у край, де вишневі сади.

Будьте славні в віках, дорогі ветерани,

І сини, і брати, і батьки, і діди...