Завітаємо до театру

Завітаємо до театру

(  позакласний захід )

Вчитель:  Театр, театральне мистецтво, багато століть є для людства, котре вже має у 21 столітті телебачення, інтернет, 3-Д, незмінно улюбленим, особливим, часом загадковим видом мистецтва, без якого ми не уявляємо свого життя.
      Театр - це завжди атмосфера свята, духовності, високої культури.
      Усім відомий вислів Уільяма Шекспіра – «Весь світ – театр, а люди у ньому – актори...» коротко і якнайповніше характеризує зв’язок театру з реальним життям.
Ведуча 1:  Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької — «гімн цапів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят — Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).
За дату святкування Всесвітнього дня театру взято 27 березня. За переказами, прем'єра першої театральної вистави у Стародавньому Римі відбулась саме 27 березня. Істориками це не доведене. Тим паче що не театр ( культурний захід, запозичений римлянами у греків вже у готовому вигляді) користувався популярністю і масовим попитом глядачів, а бої гладіаторів.
Ініціатива святкування Всесвітнього дня театру належала Міжнародному інституту театру (ITI) у 1961 році. До відзначення такого дня приклав зусилля Жан Кокто, театральний діяч і актор з Франції, котрий оголосив сповіщення про таку урочистість 1962 року.
Всесвітній день театру не є державним святом і не є вихідним днем. Але це не заважає вважати його професійним святом театральних діячів і робітників всіх театрів. Низка театрів бере участь у театральних фестивалях, концертах, інші готують прем'єрні вистави.
Ведуча 2:

Візит до театру передбачає певні правила поведінки:

o    Ідучи у театр, потрібно святково одягнутися ( вечірня сукня - для жінок, для мужчин-костюм);

o    До театру потрібно приходити завчасно, щоб лишилося кілька хвилин здати верхній одяг у гардероб, придбати програмку і зайняти свої місця у залі;

o    Глядачі, які брали біноклі, забирають речі у гардеробі без черги! ;

o    Вхід до глядацької зали після 3-го дзвінка припиняється;

o    Якщо Ви спізнилися, а Ваші місця перебувають у середині ряду, прийдеться сісти на ті, які підшукає для Вас білетер;

o    Не дозволяється входити до зали з їжею та напоями (кава, чай);

o    Глядача у нетверезому стані контролер має право не допустити до перегляду вистави навіть за наявності купленого квитка;

o    Власникам мобільних телефонів необхідно вимкнути їх на час перегляду вистави (або перевести у беззвучний режим);

o    Фото та відео зйомка у залі можлива лише з дозволу адміністрації театру;

o    Якщо Ваше місце посередині ряду, тоді проходити потрібно обличчям до сидячих у ряду глядачів;

o    Дотримання тиші під час вистави – головне правило театру! ;

o    Якщо Вам під час вистави терміново потрібно вийти із зали – прохання виходити через двері амфітеатру!

o    Діти до 14 років на вечірні вистави ( початок о 19-00) не допускаються;

o    Дітям до 5 років (які не займають окремого місця) дозволяється безкоштовний перегляд дитячих денних вистав;

o    При виникненні спірних питань звертайтесь до чергового адміністратора або до контролера;

o    Квитки можна повернути до квиткової каси театру у разі відміни або заміни вистави;
Але якщо квитки були придбанні у касі, а не у реалізаторів!

o    Дарувати квіти акторам за прекрасну гру – давня традиція й ознака гарного тону. Не обов’язково підносити розкішний букет, навіть скромна квітка засвідчить артистові Вашу повагу;

o    З глядацької зали ніколи не слід поспішати до гардеробу до тих пір, поки не закінчиться дія і актори не вийшли вклонитися Вам!;

o    Після закінчення вистави Ви можете залишити свої враження про виставу у «Книзі відгуків»!

Ведуча 1:  Що за Станіславським є продовженням вішалки?

(Театр.)

Найприємніший для артистів шум під час вистави - це... Що?

(Оплески.)

Найближча до буфету частину глядацької зали - це... Яка?

(Балкон.)

У часи Шекспіра всі жіночі ролі в театрі виконували чоловіки. Якщо вистава затримувався, то жартівники про виконавця ролі королеви казали: «Королева...». Що ж, на їхню думку, робить королева?

(Голиться.)

Який російський дієслово (минулого часу однини жіночого роду) звучить як назва італійського оперного театру в Мілані?

(«Пестила» - «Ла Скала».)

Яка перевага була у пані, яка мала театральну ложу на балконі, перед дамою, яка сидить у партері?

(Якщо дама мала театральну ложу на балконі, то могла надіти капелюх з пір'ям будь-якої величини. А ось ті, хто сиділи в партері, нічого подібного собі дозволити не могли.)

Як називають акторів Тюгу?

(Тюгємці.)

В якому театрі актори довго не затримуються?

(У шкільних, студентських театрах. Закінчують артисти навчальний заклад - і прощай театр.)

Який персонаж казки Толстого продав «Абетку» і купив квиток в театр?

(Буратіно.)

Яким театром володів Карабас Барабас?

(Ляльковим театром.)

 Найголовніший театральний невидимка - це... Хто?

(Суфлер.)

В який театр і на які вистави можна ходити в домашніх капцях і халатах?

(На радіоспектаклі в радіотеатр, на телеспектаклі в телевізійний театр, адже ці вистави слухаються і виглядають прямо у нас вдома.)

Гример - це дослідник творчості братів Грімм або працівник театру?

(Працівник театру, який займається гримировкой артистів.)

  Комік - це людина, що проживає в республіці Комі, або актор, виконуючий комедійні ролі?

(Комічний актор або просто людина веселої вдачі. А житель республіки Комі комі, як в однині, так і в множині.)

Ведуча 2:

Артишок - це шок артистів з приводу провалу, зриву вистави або трав'яниста рослина з їстівними суцвіттями?

(Делікатесне рослина.)

Чому кенгуру ніколи не ходять в театри?

(Тому що в театрах прийнято здавати сумки в гардероб.)

Як називається час поїдання солодощів в театральному буфеті?

(Антракт.)

Про яке балет Прокоф'єва склалася приказка: «Немає повісті сумнішої на світлі, ніж музика Прокоф'єва в балеті»?

(«Ромео і Джульєтта».)

 Найбалетніша спідниця - це... Що?

(Пачка.)

А тепер трішки скоромовок ( конкурс):

Бабин біб розцвів у дощ —
Буде бабі біб у борщ.

Король орел, орел король,
У Кіндрата куртка короткувата.

Кричав Архип, Архип охрип,
Не треба Архипу кричати до хрипу.

Пік біля кіп картоплю Прокіп.
Прийшов Прокіп, налляв окріп. 

Іде Гаврило — ще не зварилось,
Прийшов Денис — налляв сім мис.
Прийшов Тарас — з'їв все враз.

У лузі журавлик
Щипав собі щавлик.
Купіть йому горщик -
Він зварить вам борщик.

Заболіли зуби в зебри.
Йти до зубра, зебро,треба.
Як не хочеш буть беззуба -
Лікуватись йди до зубра.

Смаженю смажив,
Смажив Саша,
Замість смажені
У Саші сажа.

Бурі бобри брід перебрели,
Забули бобри забрати торби.

Свинка плащика купила
З нього ґудзика згубила
Свинка ґвалту наробила
Поки ґудзика змінила.

Ґава ґаву запитала:
- Ти на ґанок не літала?
- Не літала я на ґанок,
То й проґавила сніданок.

В горішнику горішенька
Горішками обвішана.
Оришка і Тимішко
Обтрушують горішки.

Уривки з повісті  І.Нечуя – Левицького « Кайдашева сім'я»

  Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.

Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого— Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.
— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.
— Якби на мене, то я б посватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, яку баби.
— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.
— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.
— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...“
„— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Скажи—бо, кого ти будеш сватать?
— Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карпо.
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
— Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи
маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, яку салу вишня, а тиха, неначе вода в криниці.
— ...Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лаврін і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
— Ну, то бери Ганну.
— Авжеж! Оце взяв би той кавдіб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...“
„— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.
— Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку  — сказав Карпо.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін“.
„— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін“. Карпо не чув його слів і все дивився туди, де

А ось і невістки , Мотря з Мелашкою, продовжують з'ясовувати стосунки, кожна вважає, що саме вона права. Та давайте разом подивимося, як це відбувається…

Мотря: — Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!
(Мотря вхопила деркача та й розкидала сміття попід Лавріновою призьбою. Мелашка вийшла з хати з рядниною. Коли гляне вона, сміття розкидане геть попід її призьбою й по призьбі.)
Млашка: — Хто це порозкидав сміття?
Мотря: — Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую
Мелашка: — А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа. (Мелашка почала змітати сміття докупи до порога)
Мотря: — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!
Мелашка: — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки.
Мотря: — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.
Мелашка: — А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі!
(Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрину призьбу, на сіни, на вікна)
Мотря: — То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?
Мелашка: — Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я од тебе не втікатиму і мовчать тобі не буду. Ось тобі на, ось тобі на!
(Мотря кинулась до Мелашки та й почала видирати деркача з рук)
Мелашка: — Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!
Мотря: — Одривай хату! Не буду я з вами жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату, а як ти не хочеш, то я сама візьму сокиру та й заходжусь коло хати.

Колоритне село Семигори має двох галасливих сусідок. Параску та Палажку. Придивіться, може й ви впізнаєте когось із своїх знайомих…

Сценка «Баба Параска та баба Палажка»

Параска. Ой люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Вже мене до самих печінок допекла ота капосна баба Палажка Солов’їха. Та що говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Та такої триндичихи і в цілому світі нема. Як  вже я її обминаю – десятою вулицею обходжу, та все ж зачепить. А я собі, на лихо добра вдалася. Я б її до віку не зачепила, якби вона сама мене не зачіпала! (виходить)

Палажка (виходить з криком). Люди добрі! Що мені на світі божому робити? Не можна мені через бабу Параску Гришиху на селі вдержаться,  і на світі жити: набріхує на мене, як скажена собака бігає по дворах, по сусідах і вигадує на мене таке, що й купи не держиться. Люди добрі! Та в чому ж я винна? Її порося поїло всю мою цибулю!

                     (з’являється Параска)

Параска. Чи ви таке чули, люди добрі? Відколи живу на світі, то я точно не чула, щоб свині та й цибулю їли! (до Палажки). Це ти вирвала всю мою цибулю і на базарі продала. Та ще й сичиш, як гадюка!

Палажка. Ой, люта ж я, люта! Не підступай, бо голову розіб’ю кочергою!

Параска. Подивись, лишень, на свою морду! Вона стала від злості синя, як буз! Що я тобі таке заподіяла? Я лишень сказала правду в вічі і то, жартуючи.

Палажка. Це я тобі скажу правду в вічі: хіба не ти на селі казала, що мої діти твій горох їли?

А хіба я винна, що твій горох плететься по моїм плоті!

Параска. А чи не ти на селі казала, що мої діти всі твої гарбузи повиривали? Вони ж тільки два зірвали, бо зовсім із-за них не видно, що в тебе на подвір’ї робиться!

Палажка. А твої діти вчора моїх – пиріжками частували!

Параска. А твої  діти вчора мені корову завертали!

Палажка. А твої  діти вчора моїх – молоком напоїли!

Параска. А твої  діти вчора моїх куснем сала пригощали!

Палажка. А твоя  курка вчора на моєму сідалі знеслася!

Параска. А твій  чоловік вчора допомагав мені сумку з крамниці нести!

Палажка. То ти вже й до мого чоловіка чіпляєтесь! Мовчала б ти краще там собі за тином, бо зараз як висмикну кілка з тину та поб’ю тобі морду, то ти не будеш дражнитись зі мною!

Параска. Палажко, чи чуєш, не позакладало тобі вуха? Бачте, як підскакує, як та вишкварка на сковорідці! Палажка. То я вишкварка? Від вишкварки – чую! Зараз я тобі всі патла повириваю, стара відьмо! (біжить) Параска. (втікає) Людоньки, рятуйте, хто в Бога вірує..

Наша зустріч добігла кінця. Сподіваємося, ми збудили у вас інтерес до театру. Дякуємо за увагу!