Відкритий урок української мови у 8 класі

Алгоритм уроку

8 клас

Українська  література

Вчитель: Левковець І.П.

Тема: « Маруся Богуславка». Образ української полонянки Марусі

Мета: знати зміст думи, її ідейний зміст;

вміти аналізувати образ української полонянки, її сміливий героїчний   вчинок.

Хід уроку:

1.Пригадай!

  1.Робота в парах.

  Розгадування кросворда за народною думою «Маруся Богуславка» (на дошці).

  2.Дати відповіді на питання усно(ст. 25 – підручник)

2. Прочитай!

1. Робота з підручником (ст. 26 – т.с.) «Особливості характеристики персонажа».

2. Характеристика образу Марусі  Богуславки за планом ( ст.27 – т.с.)

  ( робота у зошитах письмово)

3. Закріплення навчального матеріалу.

1. Робота в парах.

Гра «Хто найшвидше» ( знання думи).

4. Перевір себе !!!

1. Тестові завдання ( ст.28 – підручник).

5. Домашнє завдання.

Прочитати думу «Втеча трьох братів з Азова», намалювати ілюстрацію.

Урок у рамках конкурсу "Учитель року - 2017"укрліт у 9 класі

Урок української літератури у 9 класі з мультимедійною підтримкою

Тема: І. П. Котляревський. Національний колорит, гумор, образи поеми «Енеїда»

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художній зміст, значення поеми «Енеїда» для розвитку нової української літератури, української мови; розвивати навички виразного читання, аналізу ліро-епічних творів, висловлення власної думки щодо прочитаного; виховувати почуття патріотизму, національної самосвідомості, пошани до духовних надбань нашого народу, почуття гумору.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до поеми «Енеїда», книжкова виставка різних видань твору.

Теорія літератури: бурлескно-травестійна поема

ХІД УРОКУ :

I.                   Забезпеченя емоційної готовності школярів.

  Знайомство за допомогою стрічок та віночка. Об'єднаємося в коло і скажемо, чого кожен  сьогодні чекає від уроку.

Вступне слово вчителя.

(Під звуки  бандури) «…Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «хаптурного роду»,.. де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Верґілієвих олімпійців»,— писав Максим Рильський. Ця поема настільки колоритна, що її люблять читати і в наші дні. У чому секрет популярності твору, яким чином ідеї наших пращурів не застаріли, залишилися актуальними, ми спробуємо розібратися на сьогоднішньому уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Літературний диктант. ( Перевірка за допомогою презентації).

(Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал )

1) 1798 рік — це рік. (виходу «Енеїди»)

2) Який жанр «Енеїди»? (Бурлескно-травестійна поема.)

3) Чий сюжет наслідував Котляревський? (Верґілія.)

4) Що лежить в основі твору? (Народне життя українців XVIII ст.)

5) Яке завдання дали Енеєві боги? (Заснувати Рим.)

6) Хто з богів захищав Енея, а хто йому перешкоджав? (Венера — його мати — допомагала, Юнона шкодила.)

7) Які цілком оригінальні сцени є в 3-й частині поеми? (Сцени раю та пекла.)

8) Що таке бурлеск? (Змалювання в жартівливому, знижувальному тоні.)

9) Що таке травестія? (Переодягання, перенесення в інші історичні умови.)

10) Якою мовою написаний твір? (Живою, розмовною українською мовою.)

11) Як Котляревський характеризує богів, що живуть на Олімпі? (У негативному плані — пияки, пліткарі, інтригани, нероби.)

12) Зі скількох частин складається поема і скільки років писалася? (Із шести частин; 30 років.)

ІII. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

1.     Сьогодні ми з вами далі будемо мандрувати сторінками славної «Енеїди», а для початку я вам презентую буктрейлер,створений для нас фахівцями, який надалі ми будемо вчитися робити самі. Зверніть увагу на дошку:

Буктрейлер – це мультимедійна реклама книжки.

(Перегляд відео)

2. Складання «сюжетного ланцюжка» перших трьох частин «Енеїди».

( Робота в зошитах: запис дати, теми).

3. Завдання учням пошуково-дослідницького характеру. ( Робота з підручником)

• Із першої строфи I частини «Енеїди» випишіть усі художні засоби, зробіть висновок.

(Моторний, проворний, зле завзятіший — епітети; парубок моторний — інверсія; тягу дав, п’ятами накивав — фразеологізми; зробили з неї скирту гною — метафора; як гиря — порівняння; гною, ланців — знижена лексика. Висновок: автор уживає багато різноманітних виражально-зображальних, емоційно забарвлених художніх засобів; серед них — гумористичні, знижена лексика.)

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Робота в групах.

Руханка : « Щастя – мир- любов - краса)

Обряди. Еней поминає свого батька Анхіза («сороковини»). Загиблого Паланта жінки обмили, вдягли в нове вбрання, «запхнули за щоку п’ятак». Мимохідь сказано й про один з моментів весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і «всяка всячина», «що на сватання давали».

Звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. (Юнона — Еолові, посли Енея — Латину). Еней гостинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі герої, навіть незнайомі, «віддають поклон», Лавінія після смерті матері вбралася в чорний одяг.

Ворожіння. Ворожили на теплих нутрощах забитого бика, на бобах і воді, підслухуванням під вікном тощо. Докладно розповідається, як у пеклі моторне дівча ворожить Енеєві на парі з киплячого горщика, в який закладено всілякі трави та гніздо ремеза.

Народна медицина. І. Котляревський вибирає сміховинні способи. Наляканого морською бурею Енея, за словами Венери, «насилу баби одшептали». Сівілла вміє «трясцю відганяти», «завушниці пошептати», «волос ізігнати», «переполохи виливати». Пораненого Енея «Япид, цирульник лазаретний» лікує у свій спосіб: прикладає «припарки к тілу… і шевську смолу», щоб із сідниці героя вийшла стріла.

Повір’я. У пеклі мучилися жінки, які «в комин літали», «їздили на упирях», «дощ продавали». За народним повір’ям, нечиста сила, з’явившись уночі, зникає на світанку. Картина пекла цілком побудована на народних повір’ях.

Фольклор — важлива частина духовного життя нації. Крім численних прислів’їв і приказок у поемі названо пісні різних жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи — персонажі та предмети (кобиляча голова, мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-скороходи тощо). Сівілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; автор часом так її і називає.

Імена героїв, географічні назви. Українські імена змішуються з античними, деякі з останніх «українізуються».Еней — Енеєчко, Анхизович, Анхизенко; Лавінія — Лавіса, Лавісонька; Евріал — Еврусь тощо. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.

Українська кухня здобула доброї слави в усьому світі. У «Енеїді» названо близько ста страв і напоїв — більше, ніж у спеціальній праці П. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860).

Предмети побуту. Чоловіче, жіноче й дівоче вбрання, речі хатнього вжитку, господарський реманент.

Розваги. У різних місцях тексту названо двадцять народних ігор («у свинки», «у Панаса», «в тісної баби», «в горидуба» тощо) і майже стільки ж танців (горлиця, дуб, санжарівка, гопак, трепак, гайдук та ін.). Для сучасного читача «Енеїда» може стати добрим посібником з народознавства.

Історичний колорит твору.

У поемі описуються не події римської історії, а минуле і сучасна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявляється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруйнування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам’яті бувало…»). Відчуття старожитності в читача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в минулому: війна зі шведами, землетрус у першій половині ХVІІІ ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.

Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві великі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки за те, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На випадки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин.Із позицій просвітителя-гуманіста І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.

Мова поеми.

Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль,  І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення поеми — праматері нової української літератури.

2. Виразне читання уривків з «Енеїди»

Учні читають ІV—VІ частини поеми; особливо: Еней на березі Тібру — V, 1-10, оплакування вбитих — VI, 89-95.)

3. Словникова робота за питаннями учнів, обмін враженнями щодо прочитанного, евристична бесіда.

— Як змінився тон розповіді? Чому? (Став героїчним, уславлює подвиги козаків.)

— Які нові герої, хоч і епізодичні привертають увагу? Чим? (Низ та Евріал.)

— Яким виступає в останніх частинах твору Еней? (Як бувалий, сміливий воїн, а не гультяй.)

— Як, на ваш погляд, ставляться до проблеми війни герої та сам автор? (Герої — як до справи честі; автор — засуджує.

4. Кластер «Еней»

5.   Гра «Відгадайка». 
А) Кожна група учнів придумує 5 загадок на певну задану вчителем тематику.
1 група – про головних персонажів твору.
2 група – про згадувані у творі традиції.
3 група – про згадувані у творі напої та страви.
4 група – про згадувані у творі предмети одягу.
Наприклад:
Група 1. «Розумна пані і моторна, 
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка – що була вдова…» (Дідона)
«Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду, кругом,
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, не спесива,
Гнучка, юрлива, молода…» (Лавінія)
«І Римськії поставить стіни,
В них буде жити, як в раю;
Великі зробить переміни
Во всім окружнім там краю;
Там буде жить та поживати» (Еней)
Група 2. Це одна з форм осінньо-зимових вечірніх розваг, що відбувались у хаті, оповідали казки, танцювали, поєднуючи дозвілля з роботою. (Вечорниці)
З цими продуктами зазвичай зустрічали бажаних гостей, щоб показати свою дружелюбність та привітність.(Зустрічали з хлібом-сіллю, підносили хліб-сіль на рушникові)
Народна гра, яка нагадує цілу театралізовану виставу, головними дійовими особами цієї гри є «Матка», «Красна дівиця» і «Ворон». (Гра у ворона)
Вгадування з різних ознак майбутнього; дуже популярне в українських старовинних звичаях і сьогодні.(Ворожіння)
Величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Вони приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. (Колядки)
Група 3. Міцний напій, що готувався з сушених яблук, груш, слив, родзинок, вишень, інжиру, заливався горілкою з медом та стручковим перцем. «Варився» у теплій пічі протягом 12 годин. Був у великій пошані і в запорізьких козаків. (Варенуха)
З житнього, рідше пшеничного борошна тонкого помелу робили круглу паляницю. Потім, вмочивши ложку в олію, надрізали її по краю, як квітку. Одержані «пелюстки» витягували до середини і притискали ложкою. Як називають таку страву? («Книші»).

Шматочки дріжджового тіста, які смажили на олії, як зараз би сказали, у фритюрі. Щось подібне до ще відомих тепер вергунів, які, щоправда, роблять і з простого тіста на яйці та сироватці. («Сластьони»)
Ці млинці були замінниками хліба. Дріжджове тісто розмішували, як для оладок, а потім смажили великі на всю сковороду коржі. Їли їх зі шкварками, молоком, кисломолочними продуктами. («Стовпці»)
Страва, подібна до холодцю, приготована з солоної риби. (Просілне)
Група 4. Різновид головного жіночого убору. У Котляревського в «Енеїді» носила Юнона. (Кибалка).
Старовинна назва жіночого корсету. (Шнурівка)
Діалектна назва сережок. (Ковтки)
Традиційний жіночий одяг нижньої половини тіла. незшитий чотирикутний шмат грубої неваляної вовняної тканини, з зав'язками на верхніх кутах. (Запаска).
Найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України. (Намисто).

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Завдання учням.

• Оберіть із запропонованих і вставте пропущені слова в уривки з вірша Т. Шевченка «На вічну пам’ять Котляревському».

Будеш, …, панувати

Поки … люди;

Поки сонце з неба …,

Тебе не забудуть!

(дядьку, товаришу, батьку, брате; живуть, думають, боряться, сміються; сходить, сяє, лунає, сміється)

VI. Підбиття підсумків уроку

1. Гра «Кажи мені - так чи ні».

- І.П.Котляревський – родоначальник нової української літератури. (Так)

- Двадцять років він працював над славнозвісною «Енеїдою». (Ні)

- Поміщик Парпура за відома автора видав друком перші частини «Енеїди». (Ні)

- Бурлеск – різновид комічної творчості. (Так)

- Травестія – художній твір гумористичного характеру. (Ні)

- «Енеїда» за своїм характером і природою значно відрізняється від поеми Вергілія. (Так)

2.     Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення:

«Тепер мені зрозуміло, чому…»

«Мені сподобалося…»

«Мене здивувало…»

VII. Домашнє завдання

Прочитати «Наталку Полтавку», спробувати створити презентацію до поеми «Енеїда», або буктрейлер до «Наталки Полтавки».

Пошукова робота

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Відділ освіти Межівської райдержадміністрації

РКЗО « Новопідгороднянська СЗШ І-ІІІ ст.»

Дівочі ворожіння

 

Обласна фольклорно-етнографічна експедиція «Звичаї, обряди та традиції мого краю»

                                                       

Новопідгородне -2017

Пошукова група «Оберіг»

Керівник: вчитель української мови та літератури вищої категорії

                  Левковець  Інна Петрівна

Учасники групи:     Мартиненко Марія, учениця 11 класу,

                                     Парамонова Євгенія, учениця 11 класу,

                                     Іващенко Анастасія, учениця 11класу

ЗМІСТ

1. Актуальність теми та мета роботи

2. Вступ

 3. Основна частина

3.1.  Із історії дівочих ворожінь

3.2. Ворожіння під час великих християнських свят

3.3.  Найпоширеніші способи дізнатися долю

3.4. Дівочі обрядові ворожіння (на матеріалі села Новопідгородного)

4. Висновок

5. Додатки

1.     АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ТА МЕТА РОБОТИ

   Сучасний темп життя вносить свої корективи у всі сфери людського буття -  культуру, побут, навіть стосунки між людьми, часто змінює давні традиції, народжує нові. Щось ми, на жаль, втрачаємо безповоротно, щось використовуємо в іншій формі. Але є цілий пласт культурних цінностей, які живуть віки і не втрачають своєї значущості. Зокрема, мова піде про дівочі ворожіння та їхню роль в народних обрядах та звичаях.

     Актуальність обраної теми пояснюється тим, що, як і раніше, дівчата намагаються заглянути за ширму свого майбутнього, знову і знову повертаючись до свого вікового коріння. Не було, здається, жодної в Україні дівчини, яка б хоч одного разу з подругами не ворожили у відповідні дні. Чи то убога мазанка, чи багата хата поміщика – всюди молодь виглядала свою долю. І зараз до ворожінь все частіше й частіше вдаються дівчата, відроджуючи забуті звичаї та обряди наших бабусь.

       Тому метою нашої роботи є поглиблення інтересу до традиційних українських видів народної творчості, відродження та популяризація серед сучасної молоді народних звичаїв та обрядів, української культури в цілому.

4

2.     ВСТУП

   Ворожіння — це різні способи передбачати майбутнє, простежу­вати людську долю. Переважна більшість таких способів будується на посередництві потойбічних сил або ж на контактах з померлими предками. Крім того, з найдавніших часів ворожили по зорях, по нутрощах тварин, по лініях на долоні, по сновидіннях, на зернах, ви­користовували різні предмети та речовини: дзеркала, гребінці, свіч­ки, віск, олово тощо.  Церква Христова завжди негативно ставилася до чаклунів, воро­жок, провидців, вважаючи користування їхніми послугами одним із найтяжчих гріхів. Але така вже, очевидно, суть людини, що іноді хо­четься випередити час і заглянути у майбутнє. Та чи впевнені ми у правдивості того пророкування, яке почули, чи дійсно та провидиця має такі виняткові здібності, що бачить майбутнє? А з іншого боку, чи готові ми спокійно сприйняти погану для нас інформацію, чи не вплине це негативно на нашу психіку і чи не закодуємо себе у по­дальшому на цей негатив? Тому, хто захоплюється «походами» до во­рожок і ясновидців, корисним буде повчання святителя Василя Ве­ликого: «Не допитуйся про майбутнє, краще з користю розпорядися теперішнім. Для чого наперед знати Боже веління? Якщо майбутнє принесе тобі щось хороше, то воно прийде, хоч ти про це й не знав раніше. А якщо воно скорботне, для чого передчасно сумувати».

   

3. ОСНОВНА ЧАСТИНА

3.1  Із історії дівочих ворожінь

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками.

5

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і дію світовідчуття, сприймання та взаємини між окремими людьми. Саме тому народна творчість нерозривно зв'язана зі звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. У всіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку й пристановища, бо він загублений для свого народу.

Свою духовну культуру наші пращури почали творити ще далеко до християнського періоду в Україні. Разом з християнством Візантія принесла нам свою культуру, а не культуру взагалі. У нас в Україні вже була своя національна культура, і Володимир Великий додав тільки християнську до своєї рідної. Староукраїнські традиції тісно сплелися з християнськими. А тепер ми не уявляємо собі Різдва без куті (кутя – це символ урожаю), Великодня – без писанки (писанка – це символ життя), Святої Трійці – без клечання (зеленим зіллям наші пращури охороняли своє житло від нечистих духів). Ось так переплелися наші дохристиянські обряди з християнськими традиціями.

Усе згадане тут і багато чого іншого з давньої культури, що існує в сучасній культурі українців, є нашими рідними звичаями, є доказом і славою високої культури наших предків, свідченням нашої історії.

Ворожіння має таку давню історію, воно таке живуче в народі, що його не могли обійти своєю увагою українські письменники і не опи­сати у своїх творах. Так, геніальний український поет XIX століття Тарас Шевченко, добре знаючи українську демонологію, вірування, традиції, звичаї

6

українського народу, описує у поемі «Тополя» склад­ну життєву ситуацію, в якій опинилася молода дівчина; вона вдається до ворожінь, аби дізнатися свою долю. Хоч це й художній твір, але в народі вірять, що наговорене зілля має чаклунську силу, вірять і в те, що є люди, наділені даром перед­бачення майбутньої долі. Але тут доречним буде застереження, яке дає Тарас Шевченко у цьому творі:

… І то лихо попереду знати,

Що нам в світі зустрінеться…

Не знайте, дівчата!

 3.2. Ворожіння під час великих християнських свят

Досліджуючи звичаї і традиції, нас найбільше зацікавили дівочі ворожіння, які збереглися у календарному циклі зими.

СВЯТО КАТЕРИНИ – СВЯТО «ДІВОЧОЇ ДОЛІ»

Із настанням зимового періоду річного циклу в українців призупиняються сільськогосподарські роботи. Сільська молодь збиралась на вечорницях, готувалась до різдвяних свят. Це був час зимових ворожінь, замовлянь, час відгадування своєї долі. У календарній обрядовості цього періоду виділяється свято «Дівочої Долі», яке припадає на 7 грудня.

Із  введенням християнства на теренах України це свято стало називатись днем великомучениці Катерини. За християнськими розповідями, розумна й освічена жінка Катерина з єгипетського міста Олександрії за пропаганду християнства та за навернення до цієї віри п'ятдесяти філософів-язичників була страчена (спочатку її мучили колесом з цвяхами, а вкінці

7

відрізали голову). У IV ст. єгипетські християни поховали останки мучениці в монастирі на Синайській горі.

В Україні свято Катерини називали святом «Дівочої Долі». У стародавніх пам'ятках не згадується про окремого бога Долю, але аналіз вірувань українців вказує на те, що такий бог у них був. За народним повір'ям, кожний має свою долю, визначену йому Богом. Серед українського народу віра в долю була здавна надзвичайно сильна.

Кожному відміряє, що має відбуватись, від народження. Але ніхто не знає, яка доля його чекає. Існує прислів'я «Від долі не втечеш». Як вважав один із дослідників дохристиянських вірувань українців І. Огієнко (Митрополит Іларіон), поняття про неминучу долю прийшло до предків українців дуже рано, ще в перші століття нашої ери, і прийшло від римлян. Наша Доля, як вважав він, – це римська Фортуна, що тісно пов'язана з релігією.

Із днем пам'яті великомучениці Катерини пов'язувалися звичаї «кликати Долю», ворожити на щасливе заміжжя.

Вранці, на свято Катерини, до схід сонця дівчина йде в садочок і зрізує гілочку вишні. Якщо до Маланки вишня у воді зацвіте, то й доля дівчини цвісти буде, дівчина вийде заміж; якщо цвіту немає – восени доведеться Покрову благати «Свята Покровонько, покрий мою головоньку». Гілочками ворожили також і про здоров'я або смерть у наступному році. Чия гілочка розцвіте до Різдва – той житиме довго, а чия висохне – захворіє чи помре.

Усі ворожіння, ігри під час цього свята засвідчують, що основний зміст свята полягав у чарах кохання, любові, мрії про створення подружньої пари, вияві пошани до долі.

8

У день святої Катерини дівчата сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувалися вечорниці. Там варили пшоняну кашу. Коли сутеніло, загортали горщик з кашею у рушник і виходили до воріт «кликати Долю». Кожна дівчина по черзі гримала макогоном об ворота і гукала: «Доле, ходи до нас вечеряти». Потім прислухалася, чи не чути десь у селі якихось голосів, чи «одізвалася Доля».

АНДРІЇВСЬКІ ВОРОЖІННЯ

Із давніх-давен у ніч під Андрія дівчата ворожили. Дівочі ворожіння спрямовані на вгадування майбутньої долі у шлюбі та отримання інформації про судженого. Знання, які цікавили дівчат на виданні, стосувалися зовнішності, віку, характеру, професії, матеріального становища, імені парубка, місця його проживання, часу заміжжя тощо. Крім того, траплялися й певні дівочі обряди з наміром закохати у себе улюбленого хлопця, стати ще гарнішою, мати успіх на танцях.

Комплекс дівочих ворожінь, виявлених у даному селі за характером дійства можна поділити на дві основні групи: колективні та індивідуальні ворожіння. Більшість обрядів проводяться колективно. Як правило, відбувались вони у певній послідовності. Основні дійові особи ворожінь – дівчата на виданні. Для справляння ритуалу вони гуртувалися за принципом «з однієї вулиці», «з одного кута», у наш час для ворожіння збираються однокласниці.

Етимологію слова «ворожба» (рум. враже) знаходимо в роботі російської дослідниці Л. Виноградової: ритуал, направлений на встановлення контакту з потойбічними силами для здобуття знань про майбутнє. За нею, в основі різноманітних способів ворожінь лежить універсальне вірування у те, що при дотриманні певних умов (вибір місця і часу, особлива поведінка того,

9

хто ворожить, використання особливих «ворожильних предметів» і т.д.) людина може за допомогою надприродних сил отримати знаки, в яких «зашифрована» її майбутня доля, і вона повинна зуміти правильно розтлумачити їх.

Щодо індивідуальних ворожінь, то вони зазвичай проводилися після завершення колективних. Як правило, індивідуальні дійства відбувалися опівночі, під час них дотримувались певних ритуальних правил, наприклад, бути без одягу, з розпущенним волоссям, зберігати мовчання.

3.3. Найпоширеніші способи дізнатися долю

Випікання балабушок напередодні свята Андрія

Для ворожіння дівчата збиралися в одній хаті. Ще звечора вони пекли балабушки. Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна, замішаного на воді, яку дівчина повинна принести в роті від криниці. Хлопці старались смішити дівчат.

Після того, як балабушки спечуть, дівчата позначають кожна свою. Потім розкладають їх на долівці і в хату пускають голодного пса, який «вирішує долю». Чию балабушку схопить першою, та раніше вийде заміж, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках. Інколи пес несе балабушку в куток – так дівчину занесе доля в чужі краї, в далекі села, найгірше, якщо пес не з'їсть балабушку, а надкусить її і покине.

У деяких місцевостях  для виконання ворожінь дівчата зверталися до старших, досвідчених жінок, бабок тощо. Це була спеціальна особа – «віщунка», яка керувала процесом: ховала речі під мисками, тлумачила дівчатам долю.

10

Ворожіння за допомогою кухонного начиння

Одним з найпоширеніших колективних дівочих ворожінь було вгадування характеру та заможності майбутнього нареченого за допомогою кухонного начиння. Зазвичай ховала невизначену кількість різноманітних предметів під мискою, а потім виймала навмання і тлумачила значення кожного з них. Як правило, дівчина підходила із зав'язаними очима до столу, на якому були заздалегідь розкладені декілька чи стояла одна миска і виймала якийсь предмет.

Обручка – на гордовитого, багатого, молодого чоловіка.

Гребінець – не дуже вродливого нареченого, з великими зубами.

Монета, або гроші – на заможного.

Вуглик – на коваля.

Ніж – на забіяку.

Зернятко, або скибка хліба – на заможного, працьовитого.

Сучок – на будівельника.

Квітка – ще не скоро вийде заміж.

Лялька – на те, що народить дошлюбну дитину.

Чарка – вказувала на те, що майбутній наречений буде пияком.

Щітка – вийде за старого чи розлученого.

Свічка або віск – дівчина невдовзі помре.

11

Голка – на бідного.

Хусточка – скоро заміж вийде.

Дзеркало – на вродливого парубка.

Ворожіння за поведінкою домашньої птиці

Також дівчата ставили дзеркало та блюдечко з водою і насипали долі пшениці. Тоді впускали півня: якщо півень нап'ється води – чоловік буде п'яницею, клюкне пшениці – господарем, а гляне в дзеркало – ледарем.

Ще дівчата біжать до річки, набирають намулу з дна ріки, приносять до хати і уважно розглядають. Якщо там дівчина знайде залізо – чоловік буде ковалем, якщо тріску – теслею, скло – склярем, шкіру – шевцем, пісок –муляром, а якщо, крім землі, нема нічого – хліборобом.

Ворожіння за випадковими словами

У ніч на святого Андрія дівчата вгадують ще як зватимуть судженого, чи будуть в парі вони цей рік.

Ось, наприклад, щоб дізнатися, як буде зватися чоловік, дівчина виходить на вулицю і в першого зустрічного чоловіка питається його ім'я – так само буде зватися і її майбутній чоловік. Якщо першою зустрінеться жінка, то дівчина в цьому році заміж не вийде.

Також ходять дівчата під вікнами слухати. Підійдуть до вікна і слухають, що почують. Наприклад: «Сядь, Івасю!» значить ще сидітиме ця дівчина «в дівках» цілий рік. А під вікном іншої хати можна почути щось інше, наприклад: «Іди, Івасю, корові дай сіна». Це добрий знак, бо сказане «іди» віщує весілля.

12

Ворожіння з чоботом

Існує ще багато способів ворожіння для визначення в яку сторону дівчина піде заміж.

Дівчата в Андріївську ніч виходили з хати, повернувшись спиною до хати через себе і через хату кидали чобота. Кидаючи, дівчина промовляла: «Не чобіт кидаю, судженого викликаю, нехай моєму серцю вкаже, в який бік ступить моя нога». Потім йшли дивитися: куди чобіт носком вкаже, туди дівчина і вийде заміж.

Ворожіння на кілках плоту

Також ввійшло у традицію і те, що дівчата ворожили і на плоті. Вони брали грубу різнокольорову конопляну нитку, відправлялись опівночі до найближчої огорожі, прив'язували до кілків нитки. Вранці йшли подивитися до яких прив'язана нитка. За «пророчим» кілком визначали вигляд та заможність майбутнього нареченого.  Прямий кілок вказував на гарного, стрункого нареченого; зігнутий – на горбаня; із сучками – на вузлуватого; короткий – на низькорослого; довгий – на високого зростом; тонкий – на худого.

«Перев'язування» вулиці

Ще одним цікавим фактом є «перев'язування» вулиць мотузкою. Сховавшись за огорожею, дівчата спостерігали за перехожими. Котрий із хлопців натикався на мотузку, тому судилося стати нареченим дівчини, яка її перев'язувала.

Індивідуальні ворожіння, як правило завершували колективні ігрища або відбувалися окремо від них. Здебільшого вони були пов'язані з

13

викликанням «віщого» сну чи тлумачення образу нареченого за його зображенням.

Ворожіння з поясом

Лягаючи спати, дівчина скидає з себе пояс, робить з нього хрест, кладе під голову. Якщо вночі присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.

Ворожіння із гребінцем

Перед сном дівчина розчісувала коси, а гребінець клала під подушку. Котрий із хлопців насниться цієї ночі, той і стане судженим.

Ворожіння з люстерком

Дане ворожіння належить чи не до найскладніших обрядів у виконанні дівчат на виданні. На це вказує використання люстерка, що символізувало у свідомості народу межу між земним і потойбічним світом. Цей вид ворожіння вважається найнебезпечнішим. Під час нього заборонялося роззиратися навсібіч, розмовляти. Ритуал виконується в чіткій послідовності переважно опівночі.

Згідно з ним, опівночі дівчина залишалася у кімнаті на самоті, сідала з запаленими свічками у руці перед люстерком. Через деякий час вона мала побачити у дзеркалі відображення майбутнього нареченого.

Відомо багато прикладів посилення ефекту даного ворожіння. Так дівчата зі свічкою та люстерком наближалися до криниці й заглядали, тільки-но дівчина побачить образ свого майбутнього нареченого у дзеркалі, треба негайно відійти.

14

Напередодні свята Апостола Андрія не спали і хлопці. Вони всю ніч гуляли по селу. У основному хлопці вдавалися до ряду бешкетувань: збити з пантелику учасниць ворожінь, перешкоджати їм у проведенні обрядів або взнавати їх результати.

Так, якщо ворожіння проводились на подвір'ї, хлопці, імітуючи примари, лякали дівчат, викрадали ворота обійсть з хат, де були дівчата на виданні, або підпирали їх так, щоб господарі не могли вийти.

Цей традиційний звичай зберігся до наших часів. Тому напередодні Андріївського вечора господарі, в сім'ях яких є дівчата, зав'язують хвіртки та ворота різними прив'язками, щоб хлопці не вкрали і не занесли до яру, або стережуть цілу ніч, відганяючи жартівників. Хоча від цих жартів окремі господарі мали проблеми з розшуком і доставкою до садиби викрадених речей, все-таки жартування сприймалися без особливих нарікань, бо «Андрія ж ніч нині».

Ніч на Андрія була і є чарівною, доленосною. Це свято освітлює мрії людини, одухотворяє.

3.4 Дівочі обрядові ворожіння (на матеріалі села Новопідгородного)

Готуючи матеріали, ми звернулися по допомогу до нашого керівника, Інни Петрівни. Вона довгі роки збирає цікаві обряди та ворожіння, які використовували наші пращури. Разом ми провели вечорниці на свято Варвари та Андрія. Колядували на вулицях нашого села, нагадуючи односельцям, якого ми роду. Згодом почали опановувати найпоширеніші в нашому селі способи ворожіння. Було дуже весело. Хлопці, як і колись у давні часи, намагалися нам завадити. Але все вийшло чудово, ніби ми доторкнулися до стародавніх сувоїв пам`яті нашого народу.

 А тепер ми разом із нашим керівником хочемо поділитися ворожіннями, які збереглися в Новопідгородному.

15

1.     Ставляють два дзеркала: одне – велике, друге – менше, повертають одне до одного лицьовим боком; менше дзеркало має бути ближчим до того, хто ворожить. Поміж дзеркал ставляють свічки і дивляться поверх меншого дзеркала. Виходить довгий коридор. Коли довго дивитися, побачиш коханого. Але обов`язково треба встигнути сказати: « Чур мене!».

2.     На стіл ставляють графина з водою, із трьох боків від нього – запалені свічки, а за ним – дзеркало. Дивляться в дзеркало через графин. Що побачать, те й здійсниться.

3.     Стають так, щоб у дзеркалі відобразився місяць і пильно дивляться на нього.Через деякий час у дзеркалі з`явиться кілька місяців.Скільки їх буде, скільки й людей буде в родині чоловіка.

4.     Кидають чобіт через ворота. У якій бік впаде носком – із того боку й чекай кавалера.

5.     Запалену тріску швидко занурюють у воду. Якщо вона зразу згасне, доля  - бути з бідним, а якщо вогонь перейде вище – житимеш багато.

6.     Ллють плавлений віск у миску з водою, загадують про своє майбутнє по формі, у яку він віділлється.

7.     У діжку, наповнену водою, дівчата опускають мічені ложки і бовтають воду. Чия ложка відійде від краю, та дівчина обов`язково вийде заміж цього року.

8.     Спалюють аркуш паперу, тримають його так, щоб тінь падала на стіну. По контурах тіні вгадують своє майбутнє.

9.     Потрібно загадати бажання, налити в склянку 6 ложок води і залишити на ніч. Якщо вранці вода збільшиться, то бажання здійсниться, а якщо зменшиться, то не збудеться.

10. У новорічну ніч пишуть на клаптях паперу свої бажання. Під час першого удару годинника запалюють папір, якщо він встигне згоріти, бажання здійсниться.

16

11. Із ложкою каші йдуть за ворота і промовляють: «Суджений-ряджений, приходь кашу їсти!». Якщо хтось зустрінеться, запитайте його ім`я. Коли це чоловік, так зватимуть вашого судженого, жінка – свекруху.

12. Під Новий рік дівчата та парубки слухають під вікнами. Про що там говорять, те й збудеться.

13. На Івана Купала плетуть вінки та ворожать на долю: попливе вінок по воді – вийдеш заміж, не попливе  - не вийдеш, потоне…помреш…

14. Загадують бажання та йдуть шукати бузок із п`тьма пелюстками й більше. Якщо знайдеш – загадане здійсниться. Не добре, коли квітка буде з трьома пелюстками…

15. Ворожать на Масницю. У млинці, поряд із традиційною начинкою, кладуть сіль, гроші, каблучку, або цукор.За цими символами можна дізнатися долю на рік.

   Ще дуже багато таємниць зберігає наша земля і ми будемо продовжувати збирати цікаві способи ворожінь, аби вони не загубилися на теренах історії.

17

3.     ВИСНОВКИ

   Отже, можемо зробити певні висновки.  Досліджуючи стародавні дівочі ворожіння, ми долучаємося до духовних та культурних цінностей усіх націй та народів, які живуть в Україні.

 Вчимося любові до України,  поваги до народних звичаїв, традицій та обрядів нашого пращурів.

 За нашими дослідженнями , дівочі ворожіння є невід`ємним елементом історії нашого села та його споконвічних звичаїв.

 Ворожіння стали  як способом дізнатися свою долю, так і джерелом для розвитку творчої уяви та самопізнання.

 Розмаїття найрізноманітніших дівочих ворожінь спонукає до подальшого вивчення та дослідження історії їхнього походження, а також до розгадки феномену їх актуальності у всі епохи.

Використана література

1.     Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.  Етнографічний нарис.- К.: Оберіг, 1993.

2.     Скуратівський В.Т. Місяцелік : Укр. нар. календар. – К. : Мистецтво, 1992.

3.     Маковій Г.П. Затоптаний цвіт : Народознавчі оповідки.  – Укр. письменник,1993.

4.     Енциклопедія ворожінь. – Д.: Донеччина, 2002.

5.     Скуратівський В.Т. Дідух : Свята українського народу. – К.: Освіта, 1995.